Укр

  1. Головна
  2. Архів
  3. Наукова праця в Україні та світі
  4. Наукова стаття № 2

Перегляди  324 переглядів

Кузьменко Анастасія Олексіївна

  

ЗАГАЛЬНОФІЛОСОФСЬКІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ДОКТОРІВ ФІЛОСОФІЇ ДО ІДЕЙ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ

  
Анотація:
у цій науковій розвідці висвітлені методологічні засади (фундаментальні підходи) підготовки майбутніх докторів філософії до готовності реалізувати ідеї академічної доброчесності у своїй професійній діяльності, які і послугують фундаментом для побудови концепції цієї підготовки. Серед фундаментальних підходів, які є значущими у процесі підготовки PhD до реалізації ідей академічної доброчесності, визначено антропологічний та екзистенціальний   

Ключові слова:
методологія, підхід, доктор філософії, антропологія, екзистенціалізм, академічна доброчесність   

УДК 378

Кузьменко Анастасія Олексіївна

кандидат філологічних наук, доцент,

кафедра мовної підготовки

Дніпровський державний медичний університет

(Україна, Дніпро)

 

ЗАГАЛЬНОФІЛОСОФСЬКІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ

МАЙБУТНІХ ДОКТОРІВ ФІЛОСОФІЇ ДО ІДЕЙ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ

 

Анотація: у цій науковій розвідці висвітлені методологічні засади (фундаментальні підходи) підготовки майбутніх докторів філософії до готовності реалізувати ідеї академічної доброчесності у своїй професійній діяльності, які і послугують фундаментом для побудови концепції цієї підготовки. Серед фундаментальних підходів, які є значущими у процесі підготовки PhD до реалізації ідей академічної доброчесності, визначено антропологічний та екзистенціальний.

 

Ключові слова: методологія, підхід, доктор філософії, антропологія, екзистенціалізм, академічна доброчесність

 

Методологія, за філософським енциклопедичним словником, - система принципів і способів організації та побудови теоретичної й практичної діяльності, а також вчення про цю систему [1,  c.359]. На думку М. Костицького, методологія – це комплексне вчення, світоглядна теорія, що відбиває реальність або її вагому частку [5,  с.17].

Методологія науки являє собою узагальнену системи знань, на які спирається реалізація наукового дослідження через принципи, шляхи та засоби наукового пізнання [4, с. 66].

«Методологія науки дає характеристику компонентів наукового дослідження – його об’єкта, предмету аналізу, завдання дослідження, сукупності дослідницьких засобів, необхідних для розв’язання задачі заданого типу, а також формує уявлення про послідовність руху дослідника в процесі розв’язання задачі» [7, с.66]. Методологія науки як самостійна система спрямована на зясування змісту, можливостей та взаємодії наукових методів.

Вчені вирізняють три рівні методології: фундаментальну, загальнонаукову та конкретно наукову [4, с. 70]. Ми поділяємо думку, С.Гончаренко [4], що до фундаментальної методології належить «сукупність загальних принципів, що регулюють пізнавальну і практичну діяльність в цілому» [4, с.70]; загальнонаукові методологія описує «прийоми і операції, за допомогою яких вирішуються окремі загальнопізнавіальні завдання» [4, с.75]; конкретнонаукова – «прийоми і операції, за допомогою яких вирішуються специфічні завдання конкретної науки» [4, с. 77]. У своєму науковому дослідженні, спираючись на позицію Е. Юніна, виокремимо й технологічну методологію.

Фундаментальна методологія розглядається нами як найвищий рівень методології науки, завдяки якій можна вибудувати генеральну стратегію формування процесу пізнання. Філософську методологію Р. Шевчук визначає як множину методологічних учень, які традиційно надбудовуються над головним системо утворюючим методом [9,  с.35].

Наш вибір фундаментальної (філософської) методології ґрунтується на єдності загальних принципів пізнання та категоріального апарату науки всередині нього. Подібне надає змогу всебічно дослідити професійну підготовку майбутніх докторів філософії, простежити систему теоретичного бачення всесвіту та місця / ролі людини у ньому, виявити форми ставлення особистості до світу, що вивчається у фокусі пізнавального, практичного та ціннісного зрізу.

На філософському рівні ми розглядаємо проблему готовності майбутніх докторів філософії до реалізації ідей академічної доброчесності у професійній діяльності в межах антропологічного підходу.

Антропологія – це наука, яка вивчає людство та його культуру, способи життя серед членів різних соціальних груп, шляхи пристосування до нових умов перебування. Антропологи також вивчають загальні ознаки людської поведінки [3]. У 1867р. К. Ушинський запропонував поняття антропології педагогічної, яка позначає особливий погляд на виховання як гуманістичноорієнтованого процесу, вільного від формалізму та бюрократизму, розуміння людини як вільної, активної, відповідальної та духовно цілісної особистості. Ідеї педагогічної антропології ґрунтуються на вченях В. Бехтерєва, Дж. Болдуіна, Л. Виготського, С. Голла, І. Канта, Я. Коменського, Ж.-Ж. Русо, К. Ушинського та ін..

Антропологічний підхід до теорії та практики освітньої діяльності розуміється як теоретико-еврестичний та приктичноорієнтоний напрям освіти на людини як головну мету та цінність [2]. Антропологія педагогічна як напрям людинознавства значно стала міцним інфлюенсером на розвиток теорії виховання, філософії освіти та методології педагогічних досліджень.

Спираємось на засади сучасної антропології, де центр уваги зміщений від природного буття на соціальне, а найвищим рівнем розвитку людини означено людську свідомість, яка є результатом суспільного буття та трудової діяльності, які, у свою чергу, суттєво змінюють структуру людської поведінки. Тож, окрім біологічних мотивів, виникають «духовні» мотиви та потреби.

Звідси робимо припущення, що обґрунтування методологічної основи на філософському рівні щодо готовності майбутніх докторів філософії до реалізації ідей академічної доброчесності спирається на: систематизацію знання навколишнього світу, природи, суспільства; розуміння прямопропорційної залежності рівня опанування знань та досвіду особистості; знання – рушійна сила та найпотужніша мотивація у пізнавальній діяльності; виокремлення себе (власного Я) як суб’єкта пізнання у предметному світі; усвідомлення своїх морально-психологічних характеристик; цілеспрямованість та наполегливість; планування діяльності та поведінки, прогнозування та усвідомлення їх можливих результатів; самоконтроль та корегування своїх дій, стратегій, тактик відповідно до обставин; об’єктивне ставлення до дійсності, оточення та власного Я.

Цей підхід набув широкого розповсюдження на території Європи, де його дослідниками стали Г. Броєр, Г. Депп-Форвальд, М. Монтессорі, Г. Ноль, Г. Рот, А. Флітнер та ін., хто сформували витоки герменевтики, інтегративності, емпіричності, екзистенціоналізму й т.ін..

Для нашого дослідження основоположним став екзистенціальний підхід, заснований С. Кʼєркегардом (S. Kierkegaard). За словами Ж.-П. Сартра, людина – не лише така, якою себе позиціонує; а й така, якою має намір бути. Філософські погляди екзистенціалістів збігаються у думці, що акцентуативним є розуміння людиною самої себе та впливовості цього розуміння на формування якісних особливостей та розвиток індивідуальності. «Екзистенціальний аналіз уважає людину вільною, орієнтовану на смисл та таку, що тяжіє до цінностей, на противагу психоаналітичному уявленню про людину як істоту, що детермінована здебільшого потягом та прагненням насолоди» [8 , с. 115]. Головною ідеєю екзистенційного підходу є виділення як ціль утворення людини, яка може оптимально існувати за максимального використання своїх потенційних можливостей із реалізацією всласне себе у соціально-значущій діяльності. Тобто екзистенціальний підхід уможливлює розгляд людини як особи, що самовдосконалюється, самореазізується з безпосередньою відповідальністю за свої вчинки та самостійним вибором життєвих поглядів / цінностей. «Особистісне зростання, самоактуалізація, свобода вибору ‒ усе це виключно складна праця, важкий пошук, що потребують максимальної концентрації людських ресурсів, волі, творчості, духовних сил. Відхід від цих проблем ‒ найбільш легкий спосіб існування, але людина в підсумку розраховується за нього деперсоналізацією ‒ втратою власного Я» [6. , с. 20]. З цього погляду, у нашому дослідженні формування свідомості майбутнього доктора філософії щодо імплементації свого професійного потенціалу полягає у відповідальності щодо провадження освітньо-наукової діяльності в академічному середовищі. Подібне уможливлює схарактеризувати низку основних принципів екзистенціальної педагогіки, які формують вимоги до змісту й організації процесу теоретичної та практичної підготовки майбутнього доктора філософії до реалізації ідей академічної доброчесності у професійній діяльності: принцип стимулювання саморозвитку майбутнього доктора філософії, що передбачає мотиви самоосвіти та самовиховання. Тут значущості набуває усвідомленість і цілеспрямованість процесу самовдосконалення майбутнього доктора філософії, його самопізнання та визначення своїх потенціалів і напрямків роботи над собою; принцип морального самоконтролю, який передбачає науково-педагогічну допомогу майбутнім докторам філософії на основі вже сформованих норм поведінки, при цьому важливим є стимулювання моральної самооцінки та моральна корекція власних дій; принцип подолання психологічних бар’єрів, який потребує забезпечення допомоги НПП у мобілізації ресурсів майбутнього доктора філософії для прояву активності з метою досягнення власних цілей.

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

 

  1. Аверинцев С.С., Араб-Оглы Э.А., Ильичев Л.Ф. Философский энциклопедический словарь. М.: Сов.энц. 1989. 815с. - c.359
  2. Антропологія педагогічна. URL: https://vue.gov.ua/Антропологія_педагогічна
  3. Антропологічний підхід. URL [http://ru.osvita.ua/vnz/reports/biolog/26424
  4. Гончаренко. С.У. Педагогічні дослідження: методологічні поради молодим науковцям. Київ, Вінниця: Вінниця, 2008. 278с.
  5. Костицький М.В. Про діалектику як методологію юридичної науки. Філософські та методологічні проблеми права. 2012. №1. С.3-17. - с.17
  6. Подлиняев О. Л. Экзистенциальное направление в психолого-педагогической науке. MagisterDixit. 2012. № 1. С. 13‒22.
  7. Сисоєва С.О., Кристопчук Т.Є. Методологія науково-педагогічних досліджень. Київ: Волинські обереги, 2013. 360с. - с.66
  8. Франкл В. Человек в поисках смысла : сборник : пер. с англ. и нем. / под общ. ред. Л. Я. Гозмана и Д. А. Леонтьева ; вступ. ст. Д. А. Леонтьева. М. : Прогресс, 1990. 368 с.
  9. Шевчук Р.М. Методологія наукового пізнання: від явища до сутності. Філософські та методологічні проблеми права. №1 (11). 2016. С.31-44 - с.35

 

Kuzmenko Anastasiia Oleksiivna

Candidate of Philological Sciences, Associate Professor,

Department of Language Training

Dnipro State Medical University

(Ukraine, Dnipro)

 

GENERAL PHILOSOPHICAL APPROACHES TO FORMATION

OF FUTURE DOCTORS OF PHILOSOPHY’S READINESS

TO THE IDEAS OF ACADEMIC INTEGRITY

 

Abstract: this scientific research highlights the methodological principles (fundamental approaches) of training future doctors of philosophy to be ready to implement the ideas of academic integrity in their professional activities, which serve as the foundation for building the concept of this training. It has been identified anthropological and existential approaches among the fundamental ones that are important in the process of preparing a PhD for the implementation of the ideas of academic integrity.

 

Keywords: methodology, approach, doctor of philosophy, anthropology, existentialism, academic integrity.

  
Наукова праця в Україні та світі. Київ, Україна.   

Посилання для цитування:

Кузьменко Анастасія Олексіївна. ЗАГАЛЬНОФІЛОСОФСЬКІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ДОКТОРІВ ФІЛОСОФІЇ ДО ІДЕЙ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ // ''Наукова праця в Україні та світі'' (міжнародна наукова конференція). ISBN 978-966-8510-95-1. Київ, Україна. С. 11 - 16. 2022 р. // Електронний ресурс: https://academconf.com/article/303 (дата звернення: 22.06.2024 р.)


Повна версія статті PDF

© 2022