Укр

  1. Головна
  2. Архів
  3. Українська наука в XXI столітті
  4. Наукова стаття № 4

Перегляди  305 переглядів

Квік Андрій Михайлович

  

АКСІОЛОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ДІАЛОГУ МІЖ СЕКУЛЯРНИМ І РЕЛІГІЙНИМ СУСПІЛЬСТВАМИ

  
Анотація:
в тезах проаналізовано проблематику потреби діалогування двох, на перший погляд несумісних світоглядних парадигм, а саме: релігійності та секулярності. Коротко охарактеризовано основні підходи дослідників стосовно концепції побудови такого види синергії. Окреслено глобальні світові тенденції, що слугують підставами для необхідності філософської рефлексії стосовно окресленої проблематики.   

Ключові слова:
постсекулярність, секулярність, релігія, діалог.   

Сучасні суспільні тенденції, що носять глобальний характер, впливають на переформатування методологічних аспектів вивчення феномену релігії, не виключно тільки як складову приватної сфери людини, але як вагомого чинника у публічному та політичному житті. Переосмислення ролі релігії та її суспільних функцій виникло внаслідок зростання впливу фендаменталістських релігійних течій, популяризація в масах нових релігійних рухів, спрямування зусиль традиційних церков у напрямку успішного власного уприсутнення в публічному просторі, зростання ролі релігійних ідентифікації та мотивації в площині міжнаціональних та політичних конфронтацій [1, с. 8]. Вищенаведену проблематику варто аналізувати в ключі парадигми постсекулярності, котра головним чином була розпрацьована німецьким соціологом та філософом Ю. Габермасом. Постсекулярність не означає відновлення домінантного статусу релігії, однак стосується встановлення принципу рівності громадян не зважаючи на їхні культурні та релігійні відмінності. В цьому ключі згадується про необхідність наявності релігійної незаангажованості та нейтральності державної влади, що в свою чергу аж ніяк не означає тотального виключення з політичної чи публічної сфер релігійних висловлювань [2, с. 96]. Для успішної реалізації постсекулярної концепції повинна відбутися низка етапів процесу рефлексії релігійної людини. Зокрема носії релігійної свідомості повинні вибудувати прийнятні відносини із представниками інших конфесій та релігій; віднайти релевантну позицію рецепції авторитету наук, котрі користуються монополією в сфері світських знань; усвідомити потребу власної інтеграції в середовище конституційної держави, етичні норми котрої верифікуються профанною мораллю [3, с. 152]. Значне зростання інтересу до феномену релігії свідчить також про розчарованість суспільством ідеями пропонованими секулярною світськістю. Сучасний стан справ унеможливлює тотальне дистанціювання носіїв секулярного світогляду від релігійної сфери. Саме тому характерною рисою постсекулярної парадигми є заміна принципу взаємовиключення на взаємоіснування, жорсткого монологізму на єдність антитетичностей. «За великим рахунком, постсекулярне суспільство – це суспільство, в якому релігійне і секулярне існують разом і попри певну парадоксальність лише завдяки одне одному» стверджує дослідник О.В. Марченко. [4, с. 59]

  
Українська наука в XXI столітті. Одеса, Україна.   

Посилання для цитування:

Квік Андрій Михайлович. АКСІОЛОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ДІАЛОГУ МІЖ СЕКУЛЯРНИМ І РЕЛІГІЙНИМ СУСПІЛЬСТВАМИ // ''Українська наука в XXI столітті'' (міжнародна наукова конференція). ISBN 978-617-8982-29-1. Одеса, Україна. С. 25 - 28. 2021 р. // Електронний ресурс: https://academconf.com/article/4 (дата звернення: 24.05.2024 р.)


Повна версія статті PDF

© 2021